“Якщо я маю тисячу ідей,
і тільки одна з них виявляється плідною,
я задоволений”
Альфред Нобель
Про Альфреда Нобеля сьогодні знає практично весь світ. В основному завдяки знаменитій Нобелівській премії, яка вважається найбажанішим трофеєм для вчених, письменників та політичних діячів.
Ім’я Альфреда Нобеля назавжди залишиться на сторінках світової історії як найвидатнішого винахідника з фізики, хімії та затятого борця за мир.
Майбутній учений Альфред Нобель народився Стокгольмі 21 жовтня 1833 року в сім’ї винахідника та інженера Іммануїла Нобеля.
У 1849 році батько за рекомендацією російського хіміка Миколи Миколайовича Зініна відправив сина на навчання до Європи та Америки.
Шістнадцятирічний Альфред Нобель відвідав Данію, Німеччину, Італію, Францію та потім Америку. У Парижі хлопець зустрів Асканіо Собреро, який синтезував у 1847 році нітрогліцерин. Нобель тут же зацікавився пошуком способу контролю та використання нітрогліцерину як комерційно корисної вибухової речовини, оскільки він мав набагато більшу потужність, ніж порох.
Під керівництвом російського вченого Миколи Миколайовича Зініна Альфред захопився вивченням тринітрату гліцерину. Наукова робота зрештою привела молодого вченого до винаходу, який зробив його знаменитим.
З Франції Нобель поїхав до Сполучених Штатів, щоб попрацювати в лабораторії американського винахідника шведського походження Джона Еріксона. Вчений займався вивченням властивостей сонячної енергії. Альфред під керівництвом майстра вперше провів самостійні хімічні та фізичні досліди. Саме після багатьох годин перебування в лабораторії Еріксона у Нобеля зароджується ідея винаходу, який у майбутньому принесе йому славу і забере брата.
Повернувшись до Стокгольма, Нобель почав посилено працювати над пошуками активної речовини, що зменшує вибухонебезпечність тринітрату гліцерину. Внаслідок одного експерименту, який проводився на заводах Нобелів у Стокгольмі, 3 вересня 1864 року стався вибух. Аварія забрала життя кількох людей, зокрема молодшого брата Альфреда — Еміля. На момент катастрофи молодій людині ледве виповнилося 20 років. Батько не пережив втрати, зліг після інсульту і не вставав уже до смерті.
Через місяць після трагедії Альфред вдалося отримати патент на нітрогліцерин. Після цього інженер запатентував створення динаміту, детонатора желатинового динаміту та інших вибухових речовин.
Досяг успіху Нобель і в розробці приладів господарського призначення: холодильного апарату, парового котла, газового пальника, барометра, водоміру.
Вчений зробив 355 винаходів у галузі біології, хімії, оптики, медицини, металургії.
Нобель першим розробив хімічний склад штучного шовку та нітроцелюлози. Кожен винахід вчений популяризував за допомогою лекцій з демонстраціями можливостей приладу чи речовини.
Віддушиною хіміка були вірші, п’єси та проза, твору яких вчений вдавався у вільний від роботи час. Переважна більшість написаних ним творів не було надруковано.
Альфред Нобель дивував своїх сучасників суперечливим характером. Не всім було зрозуміло його парадоксальну поведінку. Будучи досить забезпеченою людиною, Альфред тяжів до спартанського способу життя, жадав усамітнення.
Він негативно ставився до алкоголю, куріння, азартних ігор.
Працюючи над вибуховими речовинами та сумішами, Альфред Нобель водночас був затятим противником убивств та насильства. Вчений бачив інше застосування своїм відкриттям, які б допомагали людям розвиватися, а не вбивати один одного. Творець динаміту вважав, що й противників буде однакове смертоносне зброю, всі конфлікти припиняться самі собою. Але, на жаль, сталося зовсім інакше. А факт залишається фактом: динаміт було відкрито саме пацифістом Нобелем.
У пресі Альфреда називали “король убивств”, “мільйонер на крові”, “спекулянт вибуховою смертю”. Таке ставлення до вченого сильно його поранило і мало не надломило.
“Війна – це жах із жахів, це найстрашніший злочин. Мені б хотілося винайти речовину або машину такої руйнівної сили, щоб будь-яка війна взагалі стала б неможливою”
Цькування, що почалося в ЗМІ, підштовхнуло винахідника до думки, що потрібно залишити в цьому світі інший яскравий слід.
27 листопада 1895 року у Шведсько-Норвезькому клубі у Парижі він склав заповіт. У менш ніж тисячі рукописних слів винахідник виклав план відкриття Нобелівського фонду, який щорічно перераховуватиме нагороду за винаходи у різних сферах – «тим, хто попереднього року принесе найбільшу користь людству».
На той час, коли він написав свою останню волю, Нобель був дуже багатий і володів майже 100 заводами, які виготовляли вибухові речовини та боєприпаси. Фонду вчений пожертвував більшу частину свого майна – 31 мільйон крон (близько 265 мільйонів доларів сьогодні).
У заповіті Нобель перерахував 5 сфер діяльності, представники яких можуть претендувати на винагороду (шоста економіка була додана вже в 1968 році). Три нагороди призначалися для найбільших відкриттів чи винаходів у галузі фізики, хімії та медицини, а четверта — автору найвидатнішої роботи в літературі. П’ята нагорода була для «людини, яка здійснила велику чи кращу роботу для братерства між народами та скасування чи скорочення постійних армій, формування та розповсюдження мирних конгресів».
Через рік після написання заповіту, 10 грудня 1896 року, Альфред Нобель помер на віллі в Сан-Ремо (Італія) від крововиливу в мозок.
Прах Нобеля було перевезено на батьківщину та поховано на цвинтарі Норра.
Нобелівська премія — найпрестижніша на сьогоднішній день нагорода, яка щороку присуджується за видатні наукові дослідження, революційні винаходи чи великий внесок у культуру чи розвиток суспільства.
Вже понад 100 років лауреатів премії нагороджують 10 грудня, у річницю смерті Альфреда Нобеля, у столицях одразу двох країн. У Стокгольмі король Швеції вручає премії у галузі фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури та економіки.
Першими нобелівськими лауреатами 1901 року стали Вільгельм Рентген — з фізики, Якоб Вант-Гофф — з хімії та Еміль Берінг — з медицини.
Ім’ям першого вченого називається відомий сьогодні всім апарат, який дозволив робити зображення внутрішніх органів та систем. Берінг відкрив протидифтерійну сироватку, якою користується весь світ. Якоб Вант-Гоф отримав премію «На знак визнання величезної важливості відкриття законів хімічної динаміки та осмотичного тиску в розчинах».
1908 року нашому співвітчизнику Іллі Мечникову разом із німецьким ученим Паулем Ерліхом було присуджено Нобелівську премію — «за праці з імунітету».
Завідувачка бібліотеки Марія Дмитрієва