24 листопада, в четверту суботу місяця, – День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, що визнаний геноцидом українського народу. У ці сумні роковини люди несуть хліб і свічки до пам’ятних місць і вшановують пам’ять жертв трагедії хвилиною мовчання.
Перше вшановування жертв голодомору відбулось у 1998 році згідно з указом тодішнього президента Леоніда Кучми. І лише у травні 2007 року Віктор Ющенко законодавчо ввів сучасну назву і дату Дня пам’яті жертв Голодомору-геноциду. За рік до цього Верховна Рада України ухвалила закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, згідно з яким саме цей Голодомор був визнаний актом геноциду українського народу. Щодо подій 1921–1923 і 1946–1947 років, то вони кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведено.
Голодомор визнали геноцидом українців 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан як окрема держава.
Штучно створений голод 1932-1933 років був, безумовно, найстрашнішим геноцидом в історії України, який призвів до численних жертв серед її населення. Його організувала радянська влада з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українського населення.
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували все інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом та способом збагачення представників радянської влади. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.
Діти збирають мерзлу картоплю на колгоспному полі села Удачне Донецької області. 1933 рік
Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м’ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.
Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: “У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали”.
Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідала, що в селі досі пам’ятали людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.
Спеціальні загони за допомогою металевих “щупів” обшукували навіть городи селян й шукали закопані продукти.
У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: “Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються”.
У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та “інші антисоціальні елементи” розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.
Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшувальних обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії.
За каральним документом закріпилася народна назва “закон про п’ять колосків”, оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.
За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.
Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.
Керівництво Радянського Союзу довгий час приховувало факт масової загибелі українців від штучного голоду. Лише за часів незалежності України почалося розслідування масштабів голоду в 1932-1933 роках. Жертвами того терору стали мільйони людей на території України та Кубані.
За оцінками Міжнародної асоціації дослідників Голодомору 1932–1933 років в Україні, тоді від голоду померли 10,5 мільйона українців. Найбільше постраждали колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). Саме на них припадає 52,8% загиблих.
Ідея вшанування пам’яті мільйонів жертв голодомору в Україні за давнім звичаєм – запалюванням свічки за померлою людиною – належить Джеймсу Мейсу, американському історику, політологу і публіцистом, який, серед іншого, досліджував Голодомор в Україні.
Запалювання свічок у вікнах у четверту суботу листопада вже стало усталеною в суспільстві практикою. Так ми віддаємо шану нашим замордованим і замореним голодом співвітчизникам. Практика вшанування тих, хто помер під час Голодомору, поширена не лише в Україні, а й серед українських громад в у всьому світі.
Також, окрім акції “Свічка у вікні”, обов’язковим актом вшанування є хвилина мовчання, яка починається о 16.00. Саме після хвилини мовчання українці запалюють свічки та лампадки на своїх підвіконнях, біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932–1933 років, а також на центральних площах і вулицях міст і сіл України. Вогник свічки символізує нашу пам’ять і віру в перемогу.
З метою допомогти сучасній молоді глибше зрозуміти масштаби катастрофи та її наслідки для українського народу в читальній залі бібліотеки підготовлена тематична полиця «Терор голодом», де бажаючи можуть ознайомитися з книгами та статтями з періодичних видань, присвяченими трагедії Голодомору.
Підготувала завідувачка бібліотеки
Марія ДМИТРІЄВА