«Голодомор – 1932-1933 років – біль серця всієї України»
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків…
У вічність нестиму сторінку сумну –
Про жертв геноциду пам’ять святу.
Голодомор 1932-1933 років – одна з найтрагічніших подій за всю історію нашої країни. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в ці роки. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.
У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн.
Призначити заступника директора з навчальної роботи Димитрієву Наталію Анатоліївну уповноваженою особою з питань ліцензування.
В 1932-1933 роках влада почала проводити примусові хлібозаготівлі, відповідно до яких кожен селянин повинен був здавати певну норму зерна. У селян, які не могли здати цю норму, забирали всю худобу та іншу їжу. Населення було загнано в замкнуте коло – селяни повинні були виконувати нереальні плани хлібоздачі і були приречені на голодну смерть, тому що будь-які спроби врятуватися від голоду блокувалися. Крім того, вони не могли купити хліба в містах, влаштуватися працювати на промислові підприємства або переїхати на іншу територію, оскільки такі дії також мали жорстокі наслідки. Села в цей час були наповнені бригадами, які займалися обшуком і конфіскацією продовольства. Така політика продовжувалася протягом 17 місяців.
У 1932 році з’явився закон, який передбачав мінімум 10 років в’язниці, максимум – розстріл, за крадіжку з колгоспів. Прозвали його “Закон про п’ять колосків” за те, що навіть кілька зібраних без дозволу колосків приводили до розстрілу. Влада не дивилася, кого карати, під розстріл могли потрапити навіть діти. За деякими відомостями, протягом року за цим законом було засуджено 150 тисяч осіб, в тому числі і дітей.
Дети собирают мерзлую картошку на колхозном поле села Удачное Донецкой области. 1933 год
Найбільша концентрація смертності спостерігалася у 1933 році, на цей рік припадає 90% людських втрат. Більш за всіх постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
За весь час Голодомору загинуло близько 4 мільйонів людей. А взимку люди гинули особливо часто: 24 людини у хвилину. Половина жертв була у віці від 6 місяців до 17 років.
Проте точних даних про кількість жертв немає тому, що всі документи були відразу ж знищені. Історики, говорячи про втрати, розходяться в цифрах від 2 мільйонів до 10.
Згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року був запроваджен «День пам’яті жертв голодоморів», як щорічний національний пам’ятний день в Україні. Він відзначається щороку в четверту суботу листопада. В 2021 році ця дата випадає на 27 листопада.
У листопаді 2006 року Верховна Рада визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Зі 195 країн світу актом геноциду Голодомор 1932-1933 років в Україні на міждержавному рівні, крім України, визнають 15 держав-членів ООН і держава Ватикан.
З метою вшанування пам’яті жертв Голодомору, на схилах Дніпра протягом 2008 року було зведено меморіальний комплекс, який 18 лютого 2010 року набув статусу Національного.
Меморіал складається з трьох основних частин: Свічі пам’яті, Зали пам’яті і символічних «чорних дощок», на яких розміщено назви населених пунктів, що постраждали у роки Голодомору. На початку алеї, на вході до Меморіалу, з обох сторін розташовані скульптури. Це «Ангели скорботи» – охоронці душ померлих у лихоліття Голодомору.
У центрі площі «Жорна долі» мощенням сформовано коло, по зовнішній частині якого розташовані кам’яні жорна, які мають подвійну символіку. З одного боку, вони символізують джерело життя – невід’ємний атрибут українського селянина, який споконвіку вирощував і перемелював збіжжя на борошно. З іншого, жорна – це символічний годинник історії, образ 24 годин, коли протягом однієї доби в роки Голодомору помирало 24 тисячі голодуючих. До центру Меморіалу веде бруківка, яка імітує родючі українські чорноземи. Це і є головна алея комплексу – «Рілля пам’яті».
У центральній частині площі розташована скульптурна композиція «Гірка пам’ять дитинства», яка нагадує про трагічну долю найуразливішої категорії жертв Голодомору – дітей.
Історія доводить: трагедії, які спіткають тих, хто мешкає поряд з нами, можуть і повинні викликати небайдужість в усіх, незалежно від часу, віросповідання та національної належності. Хай вірмен покладе квіти до меморіалу російського солдату, а єврей вшанує пам’ять про українця – адже тоді, повага і до наших національних та особистих трагедій, значущих дат, ніколи не залишиться без уваги.
Тема голодомору – це урок страшної історичної правди для нинішнього покоління. Це – данина пам’яті «загиблих смертю голодних». Бо такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках ХХ століття, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.
Вшанувати пам’ ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля майбутнього покоління, яке повинне завжди пам’ ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.
Щороку в четверту суботу листопада о 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку»: всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам. В акції можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.
В читальній залі бібліотеки підготовлена тематична полиця «Терор голодом». Запрошуємо ознайомитися.
Бібліотекарка Дмитрієва М.О.