«Вітрила Лесиної Долі»
« Довго щирими сими словами
До людей промовлятиму я …»
Леся Українка
Вогонь пісень Лесі Українки палає уже 150 років. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя і несе зараз, устами нашими, її потомків.
Леся Українка – гордість української нації, одна з основоположників нової української літератури, геніальна поетеса і драматург, талановита прозаїк і перекладач, публіцист, педагог, журналіст і громадський діяч. Та і просто жінка, котра багато страждала, уміла кохати і хотіла бути потрібною своїй батьківщині.
Леся Українка – це багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: « В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю».
Йти назустріч бурям і зливам,
Буть одній – як велика рать,
Жить в нещасті життям щасливим,
Муку творчістю перемагать.
Народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) 25 лютого 1871 р. в місті Новоград-Волинському. Вона була другою дитиною в сім’ї голови повітового з’їзду мирових посередників Петра Антоновича Косача. Мати Лесі, Ольга Петрівна Косач, походила з старовинного роду Драгоманових.
Дитинство Лариси Косач проходило серед мальовничих лісів та озер Волині. Чутлива дівчинка всім єством вбирала красу рідного краю, його пісні та легенди. Через роки ці враження перелилися в поетичні строфи, в безсмертну мелодію «Лісової пісні»…
Першим товаришем Лесі по дитячих іграх став старший брат Михайло (1869 р. нар.). Вони були настільки нерозлучні, що рідні жартома називали їх спільним ім’ям – «Мишелосіє». Дружба ця тривала ціле життя.
У чотири роки Леся навчилася читати, а у вісім – написала першого вірша. Цей вірш, «Надія», сповнений зовсім недитячим сумом, виник через глибокі переживання дівчинки, пов’язані з арештом і засланням Лесиної тітки Олени Антонівни Косач, яка брала участь у політичному русі, спрямованому проти російського самодержавства.
На самому початку 1881 р. Леся сильно застудилася. Так почалася тяжка недуга – туберкульоз кісток, яка мучила поетесу все життя, і боротьбу з якою вона сама назвала «тридцятилітньою війною».
Через хворобу Леся Українка ніколи не навчалася ні в гімназії, ні в будь-яких інших навчальних закладах. Спочатку вона опановувала науки разом з братом Михайлом у приватних вчителів (зокрема вивчала грецьку і латинську мови), згодом з допомогою матері оволоділа німецькою і французькою.
Займаючись самостійно, Леся вивчила багато іноземних мов, досконало знала історію, світову літературу, філософію. Вона стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.
У листопаді 1884 р. львівський часопис «Зоря» надрукував поезію «Конвалія». Це перший друкований твір юної поетеси Лариси Косач, підписаний іменем «Леся Українка».
У червні 1887 р у Львові вийшов з друку альманах «Перший вінок», в якому опубліковано поему Лесі Українки «Русалка» та кілька поезій.
Наприкінці 1880-х – на початку 1890-х рр. Леся Українка бере активну участь в об’єднанні молодих українських літераторів «Плеяда». На засіданнях гуртка обговорювались літературні твори, проводилися конкурси перекладів.
Перша поетична збірка Лесі Українки «На крилах пісень» побачила світ у березні 1893 р. Вона була видана у Львові, у підготовці книжки до друку брав участь Іван Франко. В неї ввійшли ранні вірші поетеси, а також поетичні цикли «Сім струн», «Зоряне небо», «Сльози-перли», «Подорож до моря», «Кримські спогади«, «В дитячому крузі».
Наприкінці ХІХ ст. Леся Українка починає звертатися до жанру драми.
Першу п’єсу – «Блакитна троянда» – вона написала у 1896 році. Драматична ж поема «Одержима« була створена за одну ніч в січні 1901 р. у Мінську, біля ліжка вже смертельно хворого Сергія Мержинського, якого Леся доглядала до самого кінця… Після смерті друга, яка сталася 3 березня 1901р., Леся виїжджає до Буковини. Вона, мабуть, інтуїтивно відчувала, що нові, сильні враження допоможуть перемогти горе, відновити життєві сили. У Чернівцях на неї чекала письменниця Ольга Кобилянська, з якою у Лесі Українки склалися добрі приятельські стосунки. Пізніше до Лесі у її карпатських подорожах приєднався Климент Васильович Квітка – майбутній чоловік поетеси.
Між тим «тридцятилітня війна« з хворобою вимагає нових жертв: процес поширився на легені. Два роки поспіль (1902-1903) Леся виїжджає на лікування до Італії, консультується зі швейцарськими лікарями.
У квітні 1902 р. у Чернівцях виходить у світ третя збірка поезій Лесі Українки – «Відгуки». До неї ввійшли поетичні цикли «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини», «Легенди», драматична поема «Одержима».
У 1907 р. Леся і К.Квітка взяли шлюб. Подружжя спочатку оселилося в Криму, потім перебралися до Грузії, куди Квітка отримав призначення по службі (за фахом він був юристом, хоча за покликанням – музикознавцем).
Фізично Леся почувається все гірше. З 1908 р. їй вже відомо, що туберкульоз перекинувся на нирки. Три поїздки (у 1909-1913 рр.) на лікування до Єгипту не допомогли. Хвороба перемагала тіло… Та дух Лесі Українки був насправді незламним. За останні десять років життя Слово поетеси досягло довершеності і філософської глибини. Нею був створений цілий новий світ, назва якому – драматургія Лесі Українки. «Кассандра», «У пущі», «Оргія», «Руфін і Прісцилла»,«Адвокат Мартіан», «Вавілонський полон», «Камінний господар», «Лісова пісня» – так, це цілий світ, світ, який ще чекає на гідне сценічне втілення та осмислення.
1 серпня 1913 року завершився земний шлях Лесі Українки.
Її твори написані у кращих європейських традиціях, залишаються сучасними і не втрачають актуальності донині, закликають бути єдними і відчайдушними в любові до рідної землі.
Ти себе Українкою звала.
І чи краще знайти ім’я
Тій, що радісно в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя!
У читальній залі бібліотеки підготовлена літературна виставка – персоналій «Вітрила Лесиної Долі». Бажаючи запрошуються ознайомитися.
