«Колосальне всеобіймаюче око України»
Іван Франко
«Пишу те, що бачив і що знаю,
А чого не знаю, за те не берусь».
І. Нечуй-Левицький.
Автора «Миколи Джері» люблять і знають не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами. Народився Іван Левицький в Стеблеві (нині селище міського типу Корсунь-Шевченківського району Черкаської області) у сім’ї священика. Батько письменника був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти організував школу для селян, в якій його син навчився читати та писати. На сьомому році життя Івана віддали в науку додядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Іван Семенович навчався успішно. Там юнак опанував латинську, грецьку, церковнослов’янську мови.
Після училища в 14 років юнак вступив до Київської духовної семінарії (1853–1859). Пізніше він став слухачем Київської духовної академії (1861–1865). Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалював свої знання самотужки: вивчав французьку та німецьку мови; читав твори української, російської класики, а також європейських письменників, серед яких Данте, Сервантес, Лесаж; цікавився творами прогресивних філософів того часу. Юний магістр богослов’я рішуче відмовився від духовної кар’єри. Понад двадцять років викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку, старослов’янську, латинську мови у семінарії та гімназіях Польщі й Молдови, зокрема в Полтавській семінарії, гімназіях Каліша (1866–1867) та Седлеця (1867–1872). З 1873 р. Іван Левицький працював у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолював гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зборах обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І. С. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії.
У 1885 р. письменник вийшов у відставку, оселився у Києві на вулиці Ярославів Вал. Ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці. Його квартира була тісною і вся заставлена книгами.
Будучи членом Київської громади, Нечуй-Левицький підтримував її заходи щодо піднесення історичної, національної свідомості народу. Письменник здійснив спробу показати історію як результат складної взаємодії «верхів» і «низів», соціального й національного руху. На їхньому схрещенні, як на крутій хвилі часу, вивіряється моральна міць людини, її здатність не бути вутлим човником серед розбурханої стихії.
Перу письменника належать численні науково-популярні нариси, зокрема: «Унія і Петро Могила, київський митрополит», «Перші київські князі Олег, Ігор, Святослав і Святий Володимир і його потомки», «Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина», «Український гетьман Іван Виговський та Юрій Хмельницький», «Князь Олег, Святополк Окаянний, Ярослав Мудрий», «Руїни на Україні. Українські гетьмани Дорошенко, Многогрішний та Самойлович». У його доробку є й фантастичні твори – казки: «Запорожці», «Скривджені й не скривджені», «Бідний думкою багатіє», в яких автор протиставляє славне минуле часів Запорозької Січі добі поневолених українців.
Однією з найбільших заслуг Івана Семеновича Нечуя-Левицького вважають те, що він у співавторстві з Пантелеймоном Кулішем у 60-х роках вперше переклав українською мовою найголовнішу книгу християнського світу – «Біблію» («Святе письмо Старого і Нового Завіту»). У 1869 р. вони залучили до перекладу Івана Пулюя, відомого вченого-фізика, що мав глибокі знання з богослов’я. У 1881 р. Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові «Новий Заповіт» у їхньому перекладі. Лише 1903 р. Британське закордонне біблійне товариство видало першу повну українську «Біблію» у перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя. На теренах України, у Києві, цей переклад уперше був виданий лише 2000 року.
У роки імперіалістичної війни І. С. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918 р. в умовах окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок престарілих), де й скінчив своє життя 2 квітня 1918 р.
В 1960 році у смт Стеблеві на громадських засадах був створений літературно-меморіальний музей І.С.Нечуя-Левицького. З 1969 року розташований у відтвореному будинку родини Левицьких, біля якого в 1968 році встановлений пам’ятник письменнику (скульптор – Галина Кальченко). З 1994 року музей є філіалом Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника
Іван Нечуй – Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, зобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.
Так у 1868 році була написана перша повість «Дві московки», потім антикріпосницька повість «Микола Джеря» (1876 р.), повісті: «Бурлачка» (1878р.) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 р.), «Над Чорним морем» (1891 р.) — про діяльність української інтелігенції.
Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори «Кайдашева сім’я» (1879 р.), «Старосвітські батюшки та матушки» (1881 р.), «Афонський пройдисвіт» (1890 р.).
Виступав і як драматург (комедія «На кожум’яках», історична драма «Маруся Богуславка», «В диму та в полум’ї» (1875 р.) тощо), етнограф – фольклорист («Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868 –1871 рр.), «Українські гумористи й штукарі» (1890 р.)) та лінгвіст («Сучасна часописна мова в Україні» (1907 р.); «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 р.) тощо).
Нечуй-Левицький вважав, що саме художні твори на теми з історії минулого здатні викликати живий, непідроблений інтерес широких верств до свого минулого. Письменник прагнув повернути своєму народові несфальшовану історію. Іван Семенович Нечуй-Левицький певною мірою проводив художнє дослідження причин внутрішньої (моральної, духовної) деформації людини, а то й окремих суспільних верств.
До дня народження Івана Нечуй – Левицького в читальній залі бібліотеки коледжу підготовлена книжкова виставка – огляд. Бажаючих запрошуємо ознайомитися.
Бібліотека коледжу пропонує наступні видання творів Івана Нечуй – Левицького:
Нечуй – Левицький І.С.
Твори в двох томах. Київ: «Дніпро», 1977р. – 502с.: іл.
Збірка творів класика української літератури Івана Семеновича Нечуя-Левицького.
Повісті, оповідання, нариси, легенди.
Нечуй – Левицький І.С.
Микола Джеря: Повісті, оповідання, нариси: Для серед. Та ст.шк.віку/Передм. Та упоряд.М.С.Грицюти; Худож. М.Г.Богданець- К.:Веселка, 1988.- 352 с.:іл.
«Микола Джеря» – це соціально-побутова повість, яку автор присвятив Миколі Лисенку. Твір написано в 1876 р., а видано в 1878 р. Повість оповідає про важке життя та страждання сільського парубка Миколи. У пошуках соціальної справедливості він переступає закон, тому змушений залишити родину та втікати зі свого села. До сьогодня твір користується популярністю в українських читачів.
Завідувачка бібліотеки Марія Дмитрієва