«Енциклопедист народного життя»
В історії українського відродження періоду ХIХ століття важко знайти людину такої потужної енергії, яку мав Павло Платонович Чубинський. Своїм працелюбством, запальним характером, непосидючістю, нестримним поривом до живої практичної роботи заряджав однодумців і спонукав їх до дії. Він ніколи не скаржився на труднощі і складнощі моменту, а впрягався у роботу і доводив її до логічного завершення
Павло Платонович Чубинський народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя (нині ця територія у межах міста). П. Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш “шляхетним” прізвищем — Чубинський.
Батьки віддали Павла на навчання до Другої Київської гімназії, по закінченні якої Чубинський вступив до Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту (1861) та дістав ступінь кандидата юридичних наук.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа». На зібраннях “основ’ян” він мав нагоду особисто познайомитись із світочами української культури Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, а насамперед — Тарасом Шевченком, котрий назавжди залишився для нього духовним вчителем, провідником у житті й творчості.
20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї.
Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де проживали українці.
Наслідком проведеної експедиції стали сім томів: “Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край”. Їх опубліковано у Петербурзі в 1872—1879 роках. Видання містить напрочуд цінні і різноманітні етнографічні та фольклористичні матеріали: легенди, казки, обрядові й побутові пісні, народний календар, огляд говорів, особливостей їжі та одягу, дані про проживання поляків та євреїв, волосні суди тощо. Цікаво, що в опрацюванні згаданих томів узяв участь композитор Микола Лисенко: він поклав на ноти мотиви обрядових пісень.
Історія написання вірша « Ще не вмерла Україна».
162 роки тому Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», що став Гімном незалежної України.
Створити такі рядки – мрія кожного поета. В цьому сенсі Павлу Чубинському справді усміхнулася доля. До написання вірша спонукала вкрай непроста ситуація довкола самого існування українського духу в другій половині ХІХ століття.
В основу вірша “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський поклав мотиви з мазурки “Єще Польска нє зґінела” та пісні сербських повстанців, де були слова “Серце біє і кров ліє за нашу свободу”.
Текст був написаній за півгодини у 1862 році в Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував.
Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року.
15 січня 1992 року Верховна Рада затвердила мелодію Михайла Вербицького як Гімн України, а текст гімну затверджено законом України «Про Державний гімн України» 6 березня 2003 року.
Суспільна заангажованість Павла Чубинського, завдяки його різнобічній обдарованості та невичерпній енергії, виявлялася в найрізноманітніших сферах.
Саме Чубинський став головним ініціатором відкриття у 1873 році Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, працював його діловодом, а з 1875 — заступником голови.
За задумом Чубинського і здебільшого під його енергійним керівництвом 2 березня 1874 року здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869 року). Завдяки продуманій організації, залученню до співпраці (як регістраторів) студентської молоді, захід увінчався відмінними результатами — відтворенням рельєфної картини населення українського міста.
У квітні 1879 року Павло Чубинський пішов у відставку и повертається на свій родинний хутір. 1880 року він важко нездужав, і він до кінця життя був прикутий до ліжка і 14 (26) січня 1884 року, лише за один день до власного 45-річчя, його не стало.
Внесок, зроблений Чубинським в народознавство, важко переоцінити. Його етнологічні і фольклористичні дослідження донині слугують важливим підґрунтям розвитку вітчизняної наукової думки.
Його вірш “Ще не вмерла Україна”, цей концентрований вияв патріотичних почуттів, підкорив рідкісну для поезії вершину — став неперевершеним виразником загальнонаціональних устремлінь, символом нації.
Завідувачка бібліотеки Марія Дмитрієва