Хоч не одне уже пройшло століття
З народження Сковороди,
Та мудре його слово
Жило, живе і житиме завжди.
Андрій Галушко
3 грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження Григорія Савича Сковороди – видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, музиканта, педагога.
Враховуючи важливість постаті Григорія Сковороди, Верховна Рада України прийняла Постанову «Про відзначення 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди (№973-ІХ)».
Григорій Сковорода залишив нащадкам феноменальну духовно-педагогічну спадщину, яка не втрачає свого унікального пізнавального, етико-виховного, естетичного значення і тепер, у період творення нової української держави, нової освіти.
Народився Григорій Савич Сковорода 3 грудня 1722 в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині в козацькій родині Сави та Пелагеї. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина в Чорнухах. Початкову освіту отримав у сільській школі, далі вчився у Київській академії. 1742 року став учасником придворної співацької капели в Петербурзі. Із 1750 року в складі російської місії мандрував та отримав знання у Європі, відвідав Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, вивчав звичаї і культуру, філософські ідеї, літературу.
У 1753 році працював у Переяславському колегіумі. Через запровадження новаторських ідей, недотримання усталених методів викладання його звільнили.
Упродовж 1754–1759 років працював придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. У 1759–1769 роках Григорій Сковорода працював викладачем поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення.
Із 1769 року мандрував містами і селами Лівобережної України, даруючи народові знання і досвід духовного самопізнання. Упродовж близько 30 років життя Григорій Сковорода подорожував багатьма селами й містами України, поширюючи свої світоглядні цінності.
У 1753–1785 роках Сковорода написав переважну більшість поетичних творів, що увійшли дозбірки «Сад Божественних пісень».
9 листопада 1794 року філософ відійшов у вічність у селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповів поховати його на пагорбі біля гаю, а на могилі зробити напис:
«Світ ловив мене, та не спіймав».
ПОГЛЯДИ СКОВОРОДИ
У філософських ідеях і просвітительській діяльності Г. Сковорода приділяв головну увагу людині й її суті, суспільству та його поступу. У розумінні Григорія Сковороди людина («микрокосм») і природа («макрокосм») мали внутрішню й зовнішню сторони. Внутрішню сторону людини він називав «телом духовянм», а зовнішню – просто «телесность».
Заперечуючи божественну силу і не обмежуючи суть людини лише «телесной стороной», філософ шукав внутрішню сторону в самій людині, в її справах і вчинках й у такий спосіб дійшов до розуміння соціальної нерівності й несправедливості.
Г. Сковорода відстоював рівність між людьми, право кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи останню найвищим досягненням людини.
Майбутнє суспільство Григорій Сковорода уявляв республикой, де існували б загальна рівність і братерство. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй за допомогою розуму і внутрішнього чуття. Керуючись власним розумом і спираючись на власне чуття, кожна людина, на думку Г. Сковороди, здатна пізнати саму себе як особу, правильно визначити свій життєвий шлях, знайти і зайняти в суспільстві гідне для себе місце.
Своє становище в суспільстві, на думку Сковороди, кожна людина зобов’язана визначити сама, відповідно до «сродности», тобто природної схильності до праці. Невміння і небажання більшості осіб із панства керуватися своїми уродженими схильностями і здібностями, їх прагнення різними методами отримати незаслужені чини, звання, високі нагороди, матеріальні цінності та інші блага, тобто «несродный труд», як вважав Сковорода, були причиною соціальної нерівності і зла.
Ідея Г. Сковороди про забезпечення всіх і кожного «сроднім трудом» передбачала зміну соціального життя шляхом перетворення праці на найвищу насолоду людини. Праця мала бути її природною необхідністю, головним обов’язком і моральною потребою, а праця по «сродности» – джерелом і запорукою всенародного щастя, основою процвітання суспільства.
Та Григорій Сковорода шукав вихід із існуючого становища не в активній боротьбі, а уникаючи ненависного йому світу зла, розуміючи під ним прагнення до збагачення, паразитизм і хижацтво панівної верхівки суспільства. Найважливішим завданням для усунення зла він вважав необхідність поширення освіти серед народу.
Досягнення тогочасної науки, особливо природознавства, відобразилися у всіх суттєвих аспектах світогляду Сковороди. Він засуджував застій, вважаючи, що «пресильный и прехитрый есть неприятель застарелое мнение», віддавав перевагу практиці. Виступаючи прихильником найбільш сміливих наукових концепцій, великий просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму. «Не разум от книг, но книги от разума родились», – писав мислитель.
Із просвітительською діяльністю, викладацькою роботою Г. Сковороди пов’язані його педагогічні погляди. Виховання, на думку Сковороди, має бути святим обов’язком батьків, на яких покладались «две сути главныя… должности» – «благо родить и благо научить».
Найбільш мудрим вихователем людини Г. Сковорода визнавав саме життя: «Взглянь на род человеческий. Он ведь есть книга, книга же черная, содержащая беду всякого рода, аки волны, восстающия непрестанно на море. Читай ее всегда и поучайся, купно же будто из высокия гавани на беснующийся океан взирай и забавляйся».
Світогляд і просвітительська діяльність Г. Сковороди віддзеркалювалися у його поетичній творчості. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини
«Філософія щастя» Г. Сковороди вже майже 300 років наповнює наші серця мудрістю. Не лише в Україні, а й у Європі та за її межами.
Літературно-меморіальний музей Г. Сковороди розташований у колишній садибі поміщиків Ковалевських. У будинку є меморіальна кімната – “спокійна келія”, в якій Сковорода любив працювати і в якій завершив життя. Світлий одноповерховий будинок, побудований у класичному стилі, стоїть на невеликому пагорбі. Тут відтворено обстановку, що оточувала Г. С. Сковороду в останні роки його життя.
У цьому будинку, в садибі поміщиків Ковалевських, 9 листопада 1794 року завершився земний шлях видатного філософа Г. С. Сковороди. На території музейного парку знаходяться улюблені місця поета (700-річний дуб, криниця), могила мислителя, пам’ятник Григорію Савичу роботи І. П. Кавалерідзе.
Педагогічні ідеї Григорія Савича Сковороди по-різному тлумачились і використовувались у різні періоди існування українського суспільства: у XIX ст. зверталася велика увага на Г. С. Сковороду як педагога, а на початку XX ст. українські культурологи-народники вбачали у ньому мислителя, який виступав за розвиток народної культури, традицій виховання. На новому етапі розвитку педагогічної думки ми знову віднаходимо в Г. С. Сковороди народні корені, черпаємо ідеї патріотизму, духовного самовдосконалення. Він зробив значний вклад в українську культуру і залишиться в пам’яті нації на вічно.
У читальній залі бібліотеці підготовлена виставка – подорож «Сім стежок Григорія Сковороди», запрошуємо ознайомитися.
Завідуюча бібліотекою Дмитрієва М.О.