«Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!»
Т. Шевченко
В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй творчості душу народу, його національну своєрідність, поетичну вдачу. До таких належить Іван Петрович Котляревський, класик нової української літератури, видатний письменник-реаліст. У важкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в краще майбутнє.
Поема Котляревського “Енеїда” стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Саме це і започаткувало новий етап формування української літературної мови.
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня І769 р. в Полтаві, в сім’ї дрібного чиновника-канцеляриста. Дитинство майбутнього письменника проходило в повсякчасних злигоднях. Нерідко доводилося вдовольнятися одним шматком хліба й ходити босим, але жива й весела вдача допомагали йому переносити домашні нестатки. З дитячих років виявилась у нього охота до читання й пильність у заняттях.
Початкову освіту І. П. Котляревський здобув у дяка; 1780-1789 рр. навчається в Полтавській духовній семінарії. Вже тут юнак виявляв інтерес до “словесності” — античної літератури, зокрема до римського поета Вергілія, до творчості російських письменників. Духовна кар’єра не приваблювала Котляревського, він залишає семінарію на останньому курсі й стає канцеляристом (1789-1795). Деякий час І.П.Котляревський був домашнім учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.
Близько 1794 р. І. П. Котляревський розпочав літературну діяльність, взявшись за переробку в бурлескному стилі Вергіліївої “Енеїди”. Вже перші розділи “перелицьованої” “Енеїди” поширювалися в рукописних списках і набули чималої популярності серед читачів.
Протягом 1796-1808 рр. І. П. Котляревський перебував на військовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні, зокрема в битвах під Бендерами та Ізмаїлом, виявивши при цьому хоробрість, мужність. Не залишав у ці роки він і літературної творчості, продовжуючи працювати над “Енеїдою”.
1808 р. І.П.Котляревський виходить (в чині капітана) у відставку, іде до Петербурга, але, не влаштувавшись там на службу, повертається до Полтави. 1810 р. дістає посаду наглядача в Будинку для виховання дітей бідних дворян, виявивши неабияких педагогічний хист.
Коли почалася Вітчизняна війна 1812 р., Котляревський бере участь у формуванні на Полтавщині козацького полку. Багато сил і енергії віддав І.П.Котляревський культурному піднесенню Полтави; особливо цікавила його справа організації місцевого театру. Протягом кількох років (1818—1821) Котляревський був директором Полтавського театру.
1818 р. І. П. Котляревський обирається членом харківського “Товариства аматорів красної словесності”, в 1821 р. — почесним членом петербурзького “Вільного товариства аматорів російської словесвості”, що було легальним осередком декабристського літературного руху. Саме в ці роки І.П. Котляревський написав свої славнозвісні п’єси, завершував працю над “Енеїдою”.
Поряд з літературною діяльністю І.П.Котляревський постійно цікавився мовознавством, етнографією, вивчав усну народну творчість, історію України.
У 1827-1835 рр. І.П.Котляревський обіймав посаду попечителя “богоугодних закладів”, виявляючи і тут своє гуманне ставлення до простих людей, прагнення полегшити їхнє становище. 1835 р. письменник через хворобу йде у відставку. До останніх днів життя І. П. Котляревський працював на літературній і науковій ниві, підтримував творчі контакти з передовими людьми Росії.
Помер письменник 10 листопада 1838 р. в Полтаві, де і похований на міському кладовищі.
Літературний доробок І.П.Котляревського складається з поем “Енеїда”(1798 – 1842), “Пісні на Новий 1805 год князю Куракіну”, а також п’єс “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” і перекладу російською мовою “Оди Сафо” — твору давньогрецької поетеси Сапфо.
Поема “Енеїда” вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М.Парпури. Поема вийшла під назвою “Малороссийская Энеида в трех частях” з присвятною сторінкою “Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается”. Повний текст поеми під назвою “Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским” був опублікований в 1842 р. в Харкові, вже після смерті письменника.
Вихід у світ “Енеїди” став епохальним явищем в історії української культури, визначною подією в духовному житті народу. З’явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та естетичних проблем. Використовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І.П. Котляревський вивернув “наизнанку” оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне наповнення. Велична Вергіліева епопея під пером українського поета перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст.
В образах троянців, латинців, карфагенян, сіцілійців та “олімпійських вершителів” І.П.Котляревський відтворив живу сучасність, зобразив яскраві типи представників різних суспільних верств, намалював картини української дійсності свого часу. В полі зору письменника і паразитичне існування поміщицько-кріпосницького стану з його зневагою до народу, честолюбством, аморальністю.
Всі вони, підступні й нещадні у своїх вовчих зазіханнях, винуватці людського горя, засуджуються автором на “вічні муки”, їхнє місце в пеклі. Особливо дістається жорстоким кріпосникам та їхнім прислужникам: у пеклі їх “мордовали і жарили зо всіх боків”, “залізним пруттям підганяли”, давали “добру хльору всім по заслузі, як котам”.
Під маскою гумору поет кинув сучасній йому кріпосницько-чиновницькій суспільності гостре звинувачення, в тому, що всі помисли її спрямовані на грабіж і здирство, знущання з простих людей і що державні закони закріплюють цю несправедливість.
“Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику:
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку.
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши.
Чужим пустився промишлять”
З неповторним добродушним гумором змальовано в “Енеіді” троянців. У їхніх образах поет розкрив духовну велич народу, моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.Просто і мужньо юнаки Низ і Евріал віддають своє життя, коли цього вимагає вітчизна. “Козацька вдача” виявляється в поведінці троянців. Це веселі, дотепні й сміливі люди; вони завжди життєрадісні, безжурні, здатні винести на своїх плечах найбільший тягар заради інтересів батьківщини.
У 1819 році Котляревський написав для Полтавського театру п’єсу «Наталка Полтавка», на яку Микола Лисенко, використавши доробок своїх попередників (Анатолія Барсицького, Алоїзи Єдлічки) створив оперу «Наталка-Полтавка». Незабаром був написаний і водевіль «Москаль-чарівник». Таким чином драматургія Котляревського збагатила не тільки літературу, а ще і музичну українську культуру.
Михайло Коцюбинський, характеризуючи роль Котляревського у розвитку української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову і голосно залунало по широких світах» із його творів.
До ювілею видатного письменника бібліотека підготувала тематичну виставку – портрет «Зачинатель української словесності».
У своєму оригінальному художньому творі «Енеїда» Котляревський відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині XVIII століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників.
Новаторство п’єси “Наталка Полтавка” полягає в тому, що образ головної героїні — дівчини-красуні Наталки — І. Котляревський узяв з народу й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад характеру. Наталка уособлює найкращі риси української жінки, яка відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.
У водевілі «Москаль-чарівник» Котляревський використовує народний анекдот про невірну жінку як основу для твора. Проте, змінює його, перевертає деякі образи і показує кращу сторону колоритного українського персонажа. Для Котляревського цінність, в першу чергу, в самій людській особистості, в її високій моралі представників простого народу.
Відношення до власних батьків, чемність і глибока повага до них проявляються в противагу іншим цінностям панської етиці.
Завідувачка бібліотеки
Марія Дмитрієва