Саме зараз ворог намагається взяти українське місто Бахмут, не дивлячись на дуже великі втрати одиниць техніки, не говорячи про людей, яких відправляють на вірну смерть, втрати яких ворог не рахує. Але наші військові з ЗСУ героїчно відстоюють це місто. Це нагадуює події, які відбувалися приблизно сто років тому — бій під залізнодорожньою станцією Крути.
Ще зелені, тільки набрані, але вже наповнених вільним духом студенти та юнкери протистояли набагато більшим силам червоної армії. Ціллю було зупинити наступ ворога на Київ. Напружений бій тривав без перериву половину доби. З боку червоної армії — 4-тисячний підрозділ російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова. З боку УНР (української народної республіки) — Студентський Курінь (116—130 воїнів), 1-ша українська юнкерська школа ім. Богдана Хмельницького (250—400 воїнів), рештки куреня «Смерті» з добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва (50—100 воїнів), та охорона залізниці (до 90 воїнів).
Сотню Студентського куреня розділили на 4 групи по 30 чоловік. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.
Наступ почався близько 9 години 30 січня 1918 р. Один з загонів Муравйова, загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримували ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил ворога, що наступає, та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата, якою також стримували наступ більшовиків. Утрачаючи вбитих і поранених, більшовики продовжували наступ. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь на українських позиціях.
Бій тривав до сьомої вечора, тобто до темряви, упродовж 10 годин. Впродовж цього часу українці відбили кілька атак. На допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова, а з боку Чернігівської колії підійшов радянський бронепотяг, що обстрілював оборонців з тилу.
Близько 7-ї вечора, коли стемніло, бій почав стихати. У цей час українське командування отримало телеграму з Ніжина. Розташований там курінь ім. Тараса Шевченка заявив про підтримку радянської влади. Це загрожувало ударом в запілля, тому сотник Гончаренко наказав поступово відходити до потяга, що стояв на іншій стороні станції Крути у напрямку Києва. Першою відходила Студентська сотня, а потім, по черзі, 2-га, 3-тя і 4-та сотні юнкерів, а 1-ша сотня прикривала відхід вогнем.
При перевірці особового складу не дорахувалися однієї розвідницької групи студентів, складом з 27 людей. Вони були розташовані найближче до станції, та під час відступу втратили орієнтир. Вони вийшли на тільки що зайняту більшовиками станцію Крути.
Розгнівані большовики жорстоко знущалися з цих хлопців, а коли це їм набридло, розстріляли, а тіла було деякий час заборонено хоронити. Під час розстрілу, учень 7-го класу Григорій Піпський перший почав співати наш державний гімн — «Ще не вмерла Україна». Всі інші хлопці продовжили його спів.
Пам’ятаймо, кому ми протистоїмо, хто наш ворог. Наші хлопці тримаються, щоб зупинити наступ ворога на наші землі.
До речі, нагадаємо, що правильний наголос у слові «Бахмут» на другий склад, тобто правильно казати Бахму́т, а не Ба́хмут. Це один з маркерів своїх, як більш відома паляниця.