Красу й силу слова цінують усі народи. Плекання мови є неодмінною умовою збереження національної культури народів.
…Усе минає, а слово залишається. Зникають у безвість царі, володарі, раби… Розсипаються величні будівлі, вмирають дерева, пересихають ріки…Гори перетворюються на купи каміння… Усе стає тліном і прахом, а написане слово залишається. Залишається і несе крізь час голос людської душі. Живе, переживає століття й покоління найбільше диво – рідна мова!
Щороку 21 лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено в листопаді 1999 року після 30 – ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.
Сьогодні ми хочемо продемонструвати , що українська мова є сучасною, красивою та милозвучною мовою, з допомогою якої можна створювати молодіжні, цікаві проєкти.
22 лютого у затишній світлиці Ізмаїльського агротехнічного коледжу зібралися пошановувачі рідного слова: викладачі української мови і літератури Порошенко С.В., Кукліна С.П., Парахова Л.Я. разом з працівниками бібліотеки № 3 Центральної бібліотечної системи для дорослих – зацікавити студентів темою культури мови. Звучали гуморески Павла Глазового як приклад використання літературної мови та «суржику». Студенти брали участь у цікавих мовних конкурсах, вікторинах, прослухали загадки, вірші про мову. Також пригадали крилаті вислови, приказки
та прислів’я про мову. Одним із яскравих завдань було виразно прочитати речення, виражаючи різні почуття та емоції.
Кульмінацією зустрічі стала презентація « 10 мовних заповідей І.Огієнка «
1. Мова – то серце народу : гине мова – гине народ.
2. Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.
3. Літературна мова – то головний двигун культури народу.
4. Уживання в літературі говіркових мов сильно шкодить культурному об*єднанню нації.
5. Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися нацією.
6. Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис.
7. Головний обов’язок кожного свідомого громадянина – працювати для збільшення культури своєї літературної мови.
8. Стан літературної мови – ступінь розвитку народу.
9. Як про зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови.
10. Кожний свідомий громадянин має дбати, щоб навіть у найменшій оселі працював «Гурток плекання рідної мови»
У цей день студенти коледжу – учасники Міжнародного конкурсу з українознавства «Патріот -2020» отримали сертифікати за участь у конкурсі.
Захід залишив багато позитивних емоцій, вражень та сподівань, що молодь шануватиме рідну мову. Бо, як писав О Гончар, « мова – це доля нашого народу, вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.»
Тож хай живе, переживає століття й покоління найбільше диво – рідна мова! Бережімо, шануймо, любімо, вивчаймо рідну мову – цей невмирущий голос України!
