Примусове виселення татар у 1944 році , яких радянська влада звинуватила в співпраці з нацистами, є однією з найшвидше проведених депортацій в історії людства. Деякі дослідники і дисиденти вважають, що депортація татар відповідає визначенню геноциду, прийнятому в ООН. Вони стверджують, що радянський уряд мав намір знищити кримських татар як етнічну групу і цілеспрямовано йшов до цієї мети.
У 2006 році курултай кримськотатарського народу звернувся до Верховної Ради з проханням визнати депортацію геноцидом.
12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. У 2022 році виповнюється 78 років після початку депортації радянським режимом кримських татар із Криму.
Як татари жили в Криму до депортації?
Життя кримських татар на півострові припинило бути щасливим із приходом на ці землі Російської імперії. Прийшовши на їхні землі, російські війська наприкінці вісімнадцятого століття розгромили Бахчисарайський палац, знищили архіви і зробили все, щоб знищити культуру корінного народу Криму. Це був початок трагедії, що сягнула апогею в середині ХХ століття.
Після створення СРСР у 1922 році Москва визнала кримських татар корінним населенням Кримської АРСР в межах політики коренізації.
У 1920-х роках татарам дозволяли розвивати свою культуру. В Криму були кримськотатарські газети, журнали, освітні заклади, працювали музеї, бібліотеки і театри.
Кримськотатарська мова, разом з російською, була офіційною мовою автономії. Нею користувалися понад 140 сільських рад.
У 1920-1930-х роках татари складали 25-30% від усього населення Криму.
Однак у 1930-х радянська політика щодо татар, як і щодо інших національностей СРСР, стала репресивною. Спочатку було розкуркулення і виселення татар на північ Росії і за Урал. Потім насильницька колективізація і Голодомор 1932-33 років. А тоді – чистки інтелігенції в 1937-38 роках.
Це налаштувало багатьох кримських татар проти радянської влади.
Основна фаза насильного переселення відбулася протягом неповних трьох діб, почавшись удосвіта 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня. Всього з Криму депортували 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення.
Для цього НКВД залучила понад 32 тисячі силовиків.
Що стало причиною депортації?
Офіційною причиною насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, “масовому винищенні радянських людей” і колабораціонізмі – співпраці з нацистськими окупантами.
Такі аргументи містилися в рішенні Держкомітету оборони про депортацію, яке з’явилося за тиждень перед її початком.
Однак історики називають інші, неофіційні причини переселення. Серед них – той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.
На користь цієї теорії свідчить також те, що з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші мусульманські етноси: чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців.
Як відбувалося насильне переселення?
Службовці НКВД заходили до татарських помешкань і оголошували господарям, що через зраду батьківщини їх виселяють з Криму.
Щоб зібрати речі, давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна сім’я мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак реально дозволяли забрати значно менше, а іноді – взагалі нічого.
Людей вантажними автомобілями відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже 70 ешелонів з наглухо зачиненими товарними вагонами, що були переповнені людьми.
Під час переїзду загинули близько 8 000 людей, більшість з яких – діти і літні люди.
Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.
Все майно, що залишилося в Криму після татар, держава присвоїла собі.
Більшість татар відправили до Узбекистану і сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи людей потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.
За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.
Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.
Через брак чистої води, погану гігієну і відсутність медичної допомоги серед депортованих поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші хвороби. Новоприбулі не мали природного імунітету проти багатьох місцевих недуг.
Переважна більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей.
Приїжджі були дешевою робочою силою і їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. В Узбекистані вони обробляли бавовняні поля, працювали в шахтах, на будівництві, заводах і фабриках. Серед найтяжчих робіт було зведення Фархадської ГЕС.
У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВД виходив за межі свого спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на небезпеку 20-річного ув’язнення. Такі випадки траплялися.
Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт.
Коли татарам дозволили повернутися до Криму?
Режим спецпоселень для татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді.
Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах.
Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав, однак неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.
За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР – 250 тисяч людей.
Новим викликом для кримських татар стала анексія Криму Росією в березні 2014 року. Дехто з них під тиском переслідувань покинув півострів. Іншим російська влада сама заборонила в’їзд на півострів, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову.
Зараз кримські татари пліч-о-пліч з українцями борються проти російської агресії за свою свободу та свій дім.
Бібліотека коледжу