Велика буває користь від учення книжного,
бо книги наказують і вчать нас
шляху до розкаяння,
бо від книжних слів набираємося
мудрості й стриманості…
Нестор Літописець
9 листопада в Україні відзначають День української писемності та мови. За православним календарем – це також день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця (1056–1114) – письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря.
Головна історична заслуга Нестора полягає в тому, що він зумів виробити власний погляд на історію своєї країни, створити оригінальну світоглядну концепцію. Свою долю він не відділяв від долі батьківщини, завдяки чому головна праця його життя «Повість временних літ» сприймається не лише як величне епічне полотно, а й як ліричний твір, що найкращим чином характеризує його світлого й благородного творця.
Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.
Про життя цієї людини майже нічого невідомо. Народився близько 1056 р., а перше згадування про нього датується 1661 р. Легенда розповідає, що, будучи 17-річним юнаком, він прийшов в обитель святого старця Феодосія Печерського (бл. 1074 р.), де прийняв чернечий сан. Покора, суворий піст, безперервні молитви і тяжка праця – лише такі чесноти відрізняли молодого чернеця. І таким він залишався протягом 40 років перебування у монастирі. «Корисне для себе ми знайдемо тоді, коли будемо шукати користі ближньому», «Господь нічого так не любить, як душу покірну, смиренну і вдячну» – у цих висловлюваннях відбивається сенс життя Нестора.
Для свого часу це була дуже освічена людина, яка не тільки вміла читати й писати, але й добре володіла грецькою, зналася на історії. Головною пристрастю Нестора були книги. Їх він називав «річками, що напоять всесвіт, від яких виходить мудрість». Зважаючи на таке захоплення молодого монаха, йому дали послух літописця.
Нестор є автором двох відомих творів – «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст.
Усесвітню славу йому принесла справа усього його життя – участь у літописанні Київської Русі. Він переробив зведення Никона (1073) та Іоанна (1093), опрацював низку нових усних і письмових джерел, довів розповідь до 1113 року, надав їй літературної форми. Так на початку ХІІ ст. виникла перша редакція «Повісті временних літ».
Головні герої «Літопису» – святі Кирило та Мефодій, князі Аскольд, Дір, Олег, Володимир, Ольга. Тут є і хрещення Русі, і боротьба з половцями, і витоки слов’янської писемності, і навіть описані деякі небесні явища, зокрема комета 911 р.
«Повість» відповідає всім канонам світової історичної літератури. В основу її покладено «Початковий ізвод», складений близько 1095 р., який починався історією заснування Києва трьома братами – Києм, Щеком і Хоривом. Цю оповідь Нестор доопрацював і доповнив історією слов’ян, їх походження та розселення на території сучасної Європи. «У «Повісті» Нестор пов’язує історію України з історією світу… Ідею єдности і політичної незалежности Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі», – пише доктор історичних наук Наталія Полонська-Василенко. Отже, у «Повісті» не лише історія.
Держава – за Нестором – єдина розумна природна організація, що робить людей суспільством. Поза державою вони перестають бути людьми і перетворюються на щось подібне до отари худоби.
Нестор Літописець вважав, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки.
Від перших оповідань і до останніх записів древнього літопису лунає думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.
Саме з «Повістю временних літ» пов’язують початок історії української літератури. Один із найкращих знавців давніх рукописів професор Василь Яременко стверджує, що «У літописі Нестора немає жодного російського слова… а українська лексика ллється суцільним потоком». Мова «Повісті» – церковнослов’янська з великою кількістю слів української розмовної: хоробрий, володіти, рубати, сказати, створити, знемагати, красти, печерка, пороги (Дніпровські), сором, туга, подружжя, корчага, невіглас, орати, наймит, ніколи, жито, кияни, рілля, свита, зоря…
Князь Святослав виступив «з дружиною своєю», князь Ростислав потонув у ріці «перед очима Володимировими», пресвітер Іларіон викопав «печерку малу», преподобний Антоній поставив «церквицю малу»…
Віщий Олег промовляє «ніколи», княгиня Ольга звертається до Святослава «сину», кияни до князя Володимира – «княже», Ярослав Мудрий до війська – «дружино», князь Ізяслав до брата «брате, не тужи», в оповіді воїна звучить «сокирою і ножем»…
Оригінал, написаний Нестором, до наших днів не дожив, але зберігся у вигляді списків у складі Лаврентіївського літопису, створеного в 1377 р., і Іпатіївського літопису середини XV ст.
На думку сучасних учених, Нестор-літописець прожив близько 65 років. Його нетленні мощі покояться у печерах Києво-Печерської Лаври. Нестор під іменем Нестор-Літописець Печерський входить до переліку святих Римсько-Католицької церкви.
«Повість временнних літ» – це не просто пам’ятка української писемності… вона має стати букварем нашої національної свідомості»,- стверджує професор Василь Яременко.
І головне, що історія Нестора Літописця про те, «Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити», дає вичерпне пояснення щодо тисячолітньої традиції українського державотворення і українського слова.
До Дня української писемності та мови в читальній залі бібліотеки підготовлена книжкова виставка «Джерело духовної сили».
Бібліотека коледжу