І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
В. Симоненко
Минають роки, але ми, як і раніше, зберігаємо у наших серцях пам’ять про героїчне минуле, велич духу й мужність наших земляків, які пройшли вогняними шляхами жорстокої війни.
Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941 – 1945рр. Можна по-різному ставитися до ІІ Світової війни, по-різному її називати, але ж хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя заради щасливого майбутнього нашої країни і Бессарабського краю зокрема.
23 серпня 1939 року, був підписаний радянсько – німецький договір про ненапад і таємний додатковий протокол до нього, який передбачав розподіл сфер впливу в Східній Європі між двома тоталітарними режимами.
З протоколу зазначалось: «…щодо південного сходу Європи, з радянської сторони заявляється про її цілковиту незацікавленість у цих областях…».
Саме цей пункт дозволив Радянському Союзу приєднати у майбутньому Бессарабію і Буковину.
28 червня 1940 р. південна група радянських військ під командуванням генерала армії Г.К.Жукова перейшла Дністер, вступила в Бессарабію і Північну Буковину і 3 липня закрила кордон з Румунією по річках Прут і Дунай.
Тоді ж було створено Аккерманську (згодом — Ізмаїльська) область УРСР, адміністративним центром якої з 7 грудня 1940 став Ізмаїл.
Воєнні дії почалися 22 червня 1941р. Румунський уряд під тиском Німеччини заявив про повернення території Бессарабії і Північної Буковини СРСР.
Румунські війська намагалися форсувати Дунай і закріпитися на лівому березі ріки. Фашистська авіація бомбардувала Ізмаїл, Рені, Кілію, Вілково.У цей день ворог п’ять разів намагався висадити десант на лівий берег Дунаю, проте ці спроби виявилися марними.
Кордон від гірла Дунаю на 170 км.вверх по річці охороняли воїни 79-го Ізмаїльськогоприкордонного загону під командуванням підполковника С.І.Грачова. Дунайська флотилія замінувала окремі ділянки ріки між Галацем і Рені, гирло Тульчинського рукава.
Боронили міста і села Подунав’я бійці 25-їиім.Чапаєва й 51-ї Перекопської стрилецьких дивізій,79-го йм 25-го загонів прикордонників, кораблі й частини Дунайської флотилії під командуванням контр-адмірала М.О.Абрамова, 3-я, 96-а авіаескадрильї Чорноморського флоту.
Частини 14-го стрілецького корпусу 9-ї армії Південного фронту, загони прикордонної охорони і моряки-дунайці не лише стійко захищали державний кордон по річках Прут, Дунай, а й намагалися перейти до наступальних дій. Уже на четвертий день війни флотилія висадила кілька десантів на румунський берег Дунаю. Був захоплений плацдарм протяжністю 40 км уздовж лінії фронту і 16 км углиб ворожої території.
У перші дні війни тільки з трьох міст краю – Ізмаїла, Кілії та Акермана – добровільно в Червону Армію вступили 2800 чоловік. Було сформовано шість фортифікаційних батальйонів по 500 чоловік у кожному.
Фронт на дунайському кордоні тримався. Проте на головних напрямках, несучі великі втрати, ворог просувався вперед. Він мав велику перевагу в живій силі та техніці.
А тим часом становище на Південному фронті різко погіршало. Після жорстоких боїв,ворожі війська почали наступ на двох напрямках – на Могильов- Подільський та Кишинів. Командування 9-ї армії зняло частину сил з південного напрямку і перекинуло їх в район Леово (Молдавія) на зміцнення позицій.
Оскільки тривале утримування плацдарму на ворожій території було неможливим, командуючий Приморською армією 19 липня 1941р. наказав його залишити, що й було зроблено.
22 липня 1941р. оборонці Подунав’я залишили край і зайняли оборону на річці Дністер .
Через місяць після початку війни в Подунав’ї був встановлений румунсько-німецький окупаційний режим. Спочатку вся повнота адміністративної влади на окупованих східних територіях належала командуванню збройних сил Німеччини, Угорщини та Румунії.
Згідно з німецько-румунською угодою від 19 липня 1941р. Румунії були передані під постійне управління території, віддані Радянському Союзу в 1940р., які розглядалися як плата за участь у війні проти СРСР.
На території південно-західної України і Молдавії були створені окупаційні зони. Ізмаїльська область і правобережні райони Молдавії увійшли до губернаторства «Бессарабія». На чолі губернаторства став генерал Войкулеску, відомий через жорстоку розправу над учасниками Татарбунарського повстання.
Румунська влада ввела смертну кару за невиконання наказів, за напад на румунських і німецьких солдатів, чиновників, а також за шпигунство і диверсії.
Окупанти впровадили планомірну, добре організовану систему грабунку краю. Пограбували майно колгоспів, сільськогосподарську техніку вивезли в Румінію.
За роки окупації майже наполовину скоротилися посівні площі краю, поголів’я худоби. Були встановлені норми постачання продовольства місцевим населенням, а також норми споживання продуктів. Населення у віці від 12 до 70 років примусово залучалося до різних робіт.
У результаті війни й окупації людські втрати в українському Подунав’ї склали 24% від кількості населення станом 1 січня 1941р. на 41% скоротилося міське населення.
Концентраційні й трудові табори для військовополонених були створені поблизу Рені, в селі Мирнопілля Саратського району, під Болградом, в районі Ізмаїла, Кілії, в Татарбунарах. До Німеччини й Румунії на каторжні роботи було вивезено 15 тис. осіб.
З перших днів окупації в Подунав’ї розгорнулася боротьба проти окупаційного режиму. Підпільну боротьбу проти ворога намагалася організувати група на чолі з К.П.Добрянським, в Кілії на чолі з А Семенюком та С. Шевченком.групи опору окупантам діяли в селах Холмське, Главани, Жебріяни, Задунаївка, Вилково. У 1943 – 1944 рр.підпільники здійснили диверсії на дорогах Акерман-Лиман, Рені-Вулканешти, Болград-Ізмаїл, вивели з ладу електростанцію в Акермані, підірвали залізничну колію біля станції Кантемир. На Дунаї, між Ізмаїлом і Кілією, затопили румунські кораблі «Ізмаїл» та «Міхай Витязул».
Наприкінці серпня 1944р. наш край був визволенний від німецько-румунських військ , після вдалого завершення Кишинівсько-Ізмаїльської наступальної операції.
Сьогоднішній день є особливим для багатьох поколінь – у ньому поєднані і радість перемоги, і гіркота втрат. Ми згадуємо наших дідів-прадідів, які пройшли страшне горнило війни та відбудовували країну у післявоєнні роки. Велич їхнього подвигу непідвладна часові. Нажаль, ми знову усвідомили, наскільки важливий мир, й віримо, що він повернеться в Україну!
Шановні ветерани, прийміть щиру вдячність за Велику Перемогу, за відвойовані у жорстоких боях наші мирні світанки та віру у світле майбутнє!
Для нас ви надихаючий приклад мужності та патріотизму, добра, правди і справедливості !
Велика вдячність і сьогоднішнім захисникам України!
Щастя, добробуту та благополуччя у кожній родині під мирним небом України!
Зі святом, шановні викладачі, співробітники та студенти коледжу, з Днем Перемоги!
До свята Перемоги у бібліотеці коледжу підготовлена виставка – спомін «Скорбота пам’яті людської».
Зав. бібліотекою коледжу М.Г.Кінєва