Великий співак українського народу
Кобзарем його ми звемо
Так від роду і до роду
Кожний вірш свій і поему
Він – присвячував народу!
Привітна і щедра весна подарувала Україні славного сина, пророка.
По всій Україні сьогодні проходять Шевченкові дні з нагоди дня його народження. Тож давайте зробимо уявну подорож Шевченківськими дорогами.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.
9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас. Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною, який найбільше любив свою матінку.
Гірке дитинство випало на долю Тараса. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дьяка « в науку». За найменшу провину дьяк карав своїх учнів різками.
Коли Тарасові було 9 років радість і втіха потьмарилися горем: померла мама. І почалося страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до хлопця. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою.
З самого дитинства Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива любов була до малювання. Шевченко дуже любив рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано-вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби та берізки, чи слухав, як пташки співають в гаю, бачив як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші.
В своїх віршах та поемах Т.Г.Шевченко описував тяжке життя народу, яке не обійшло і його самого. Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.
Тарас в дитинстві любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.
Багато віршів, написаних Т.Г.Шевченком,покладені на музику.
«Думи мої ,думи», «Тополя», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Стоїть гора висока», «Заповіт», «Зацвіла в долині червона калина»… 72 вірша Кобзаря стали піснями.
Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я “Світ не без добрих людей”. Земляки – художники побачили в ньому талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії мистецтв. І в той час Тарас написав багато творів, які увійшли до збірки ” Кобзар” (1840 р.).
Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу. Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.
Т. Г. Шевченко був не лише поетом, а ще був й талановитим художником. Багато своїх живописних творів залиш нам у спадок. Він написав понад 1000 картин.
За свої малюнки Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.
9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
З ім’ям Тараса Шевченка пов’язані надії людей різних національностей за своє соціальне і національне визволення. Воно, мов дзвін у часи лихоліть, било на сполох, будило народну свідомість. Своїм життям Шевченко подав приклад служіння своєму народові.
Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Тарас Шевченко залишатиметься в пам’яті нащадків, бо є й буде Україна і народ український. Пам’ятайте його – великого поета, поборника правди і свободи, голосом якого говорить ціла нація!