Чорнобильський вітер по душах мете
Чорнобильський пил на роки опадає.
Годинник життя безупинно іде,
…Лиш пам’ять усе пам’ятає.
Чорнобиль… Це важка спадщина для майбутнiх поколiнь … Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин? Як тяжко, як тужно моєму народу болить!
Невблаганно спливає час. Але не старіє пам’ять. Вона повертає нас до жахливої трагедії, що сталася 35 років тому.
Для історії людства – це всього лише мить. Для нас, живих свідків цієї біди – вічність, бо попіл і сльози Чорнобиля ніколи не перестануть стукати у наші серця.
Чорнобильська атомна електростанція принесла найбільшу екологічну катастрофу, найбільше планетарне потрясіння. Ця трагічна подія назавжди увійшла в історію людства як «аварія століття».a
26 квітня 2021 року виповнюється 35 років з моменту страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної трагедії світового масштабу на Чорнобильській АЕС.
Ці роковини – привід нагадати суспільству про жахливі наслідки катастрофи минулого сторіччя. Про героїчний подвиг учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які ціною свого життя і здоров’я рятували людство від згубних наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, за що заслуговують на велику вдячність та шану.
Десятки тисяч наших співвітчизників змушені були назавжди залишити рідні домівки на радіоактивно – забрудненій території. Понад 2 млн. українців дотепер відчувають негативний вплив Чорнобиля.
Нам поле люте миром перебути,
Нам поховати зло в бетон і бронь.
І – не забути! – Доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.
Події тієї ночі розписані по секундах, а наслідки цих секунд без перебільшення змінили світ. Життя багатьох людей і навіть держав розмежувалося на дві частини – до Чорнобиля і після Чорнобиля.
Зовсім звична ситуація для двадцятого сторіччя, коли історичний час ділився на до революції і після революції, на до війни і після війни. Але наслідки революції здолали за десять років, наслідки другої світової війни подолали за 10-15 років. Про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи не можна говорити навіть через 35 років.
“Чорнобильська тема” у світовому кіно, літературі та музиці з’являється майже одразу після трагедії 1986 року.
До 35 річниці Чорнобильської трагедії ми підібрали найцікавіші згадки про неї у кінематографі, літературі та музиці, починаючи з минулого сторіччя, закінчуючи сьогоденням.
Звісно, з плином часу аварії на ЧАЕС, якій італійський співак Андріано Челентано присвятив пісню, а британський рок-музикант Девід Боуі, під враженням від події, створив хіта “Time Will Crawl”, митці приділяють все менше уваги.
Природньо, що найбільш глибоко цієї теми торкалися кінорежисери країн пострадянського простору. На відміну від багатьох іноземних фільмів, де часто Чорнобильська АЕС або Прип’ять є місцем подій певних епізодів, вони намагались показати вплив аварії на людські стосунки.
У 1990 році з’явився “Розпад” – один з перших художніх фільмів про Чорнобильську трагедію, головну роль в якому зіграв Сергій Шакуров. Назва фільму відображає не лише техногенну катастрофу, а й розпад людських взаємовідносин, що і є основною темою стрічки.
Сімейна драма журналіста, стосунки молодят, які втекли з власного весілля і випадково опинились в “зоні”, історія хлопчика, який лишився в зараженому місті, бо йому не дозволили вивезти кошеня, показуються на фоні подій на ЧАЕС.
Наступною художньою стрічкою про наслідки Чорнобил стала “Аврора” Оксани Байрак, знята у 2006 році з Анастасією Зюркаловою, Дмитром Харатьяном та Еріком Робертсом у головних ролях.
У 2011 році з’являється одразу два українських фільми, сюжет який розвивається на фоні катастрофи на ЧАЕС. Стрічка “У суботу” режисера Олександра Міндадзе показує події перших 24 години з моменту аварії. Головний герой стає мимовільним свідком катастрофи, випадково дізнається правду про трагедію і постає перед моральним вибором: врятувати людей або виконати наказ “зверху” і не сіяти паніку.
Україно-французька картина “Земля забуття” з Ольгою Куриленко в головній ролі показує наслідки аварії у двадцятип’ятирічній перспективі.
Режисер Міхаль Боганім, яка до цього працювала лише в документалістиці, зняла зворушливу драму про людей, змушених жити з тягарем того квітневого дня, від якого уже не зможуть звільнитися.
Втім, про Чорнобиль знаміють не лише драми. У 2012 році режисер скандальної серії фільмів “Паранормальне явище” знімає “Заборонену зону” – історію про групу друзів, які, подорожуючи Європою, вирішили завітати у Прип’ять. Згодом туристи усвідомлюють, що у покинутому місті вони не одні.
Варто зазначити, що стрічка містить багато ляпів, пов’язаних з ЧАЕС та Прип’яттю (кількість градирень над станцією, відстань до найближчого КПП). Крім того, сам фільм знімався у Сербії та Угорщині. Тим не менше, стрічка також відображає певний погляд на проблему Зони відчуження.
Відповідь майстру хоррору спробували дати українські та російські молоді кінематографісти, знявши псевдодокументальну стрічку “Прип’ять. Залишені позаду”.
Згідно з синопсисом, в основу фільму покладено відеоматеріали, зняті у 2011 році зниклою безвісти групою американських туристів, а згодом знайдені українськими правоохоронцями. Відомо, що фільм частково демонстрвувався на одному з фестивалів ще у 2012 році, але кінцевий його варіант досі не готовий.
Американські кінематографісти не настільки широко висвітлювали тему катастрофи на ЧАЕС у художньому кіно, віддаючи перевагу документалістиці. Здебільшого в їхніх роботах станція або Прип’ять стають місцем певних подій, а сама катастрофа згадується епізодично. До перших можна віднест стрічки
“Трансформери 3”, “Міцний горішок 5”, “Годзілла”, до других – один з епізодів легендарних “Секретних матеріалів” і кілька серій “Сімпсонів”.
Виділити можна хіба що знятий для телебачення у 1991 році фільм “Чорнобиль: останнє попередження” з Джоном Войтом, батьком Анджеліни Джолі, у головній ролі. Втім, стрічка більше розповідає про реального американського вченого Роберта Гейла, який очолював міжнародну медичну команду з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
15 квітня 2021 року вийшов на екрани драматичний фільм режисера і продюсера Данила Козловського «Чорнобиль» ( Росія).
Данило Козловський підкорює нові режисерські висоти і разом з продюсером Олександром Роднянським бере курс на історію ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Це перший масштабний російський фільм, що розповідає про ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і людей, яким ціною свого життя вдалося запобігти глобальній катастрофі і перетворення більшої частини європейського континенту в гігантську зону відчуження і безлюдну пустелю. Головний герой, пожежний Олексій, на перший погляд, абсолютно не схожий на Героя. Відправитися разом з ним в небезпечну вилазку зголосилися інженер Валерка і військовий водолаз Борис. Часу на розробку детального плану практично немає. Через наближення активної зони вода в резервуарі під реактором з кожною годиною нагрівається все сильніше. Групі належить смертельно небезпечна місія – спуститися в саме пекло і запобігти, можливо, найстрашніший результат катастрофи.
Фільм тільки виходить на екрани і глядачі ще скажуть свою думку про нього.
Чорнобиль у літературі: книги про українську трагедію
Українські та світові письменники також не стояли осторонь. Творів на тему Чорнобиля відразу ж після аварії з”являлося немало, це була природна письменницька реакція на подію. Своєрідними літописцями чорнобильської трагедії стали українські письменники.
Тема Чорнобильської трагедії знайшла місце у поетичних творах Івана Драча (“Чорнобильська мадонна”, “Ніж у Сонці”, “В мікрофон криниці”), Ліни Костенко (“Атомний Вій опустив бетонні повіки…”), Бориса Олійника (“Сім”), автора “Чорнобривців” Миколи Сингаївського (“Обпалена мужність”), Шевченківського лауреата Леоніда Горлача (“Зона”), Дмитра Павличка (Листок”).
Майже одночасно, у 1987-1988 роках з’являються документальна повість Юрія Щербака “Чорнобиль” та роман Володимира Яворівського “Марія з полином у кінці століття”. В основі сюжету останнього – історія сім’ї Мировичів, але автор простежує вплив катастрофи не лише на одну сім’ю, а на життя всього навколишнього селянства.
Художні видання про катастрофу наповнені переживаннями та тужливими спогадами про минуле, автори-документалісти та історики намагаються підійти до висвітлення цієї теми з максимальною об’єктивністю.
Письменники , акцентуючи у своїх свіжовидрукуваних творах на загальновідомих фактах, повторюючи те, що було вже доступне й зі скупих газетних повідомлень, робили справді добру справу: вони своїми творами стверджували “біль і пам”ять”, висловлюючись віршем Миколи Лукова:
Печаль і пустка – на віки.
Мов сльози, роси серебріють
І страшно,хижо , дико виють
В безлюдній Прип’яті вовки.
Ми зібрали 6 книг про Чорнобиль, які по – різному повертають читача у квітень 1986 року.
Книжка від нобелівської лауреатки з літератури, білоруської письменниці Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» в перекладі української авторки Оксани Забужко неймовірно живо та глибоко оповідає про враження людей, які бачили цю трагедію на власні очі. Саме з її книги сценаристи серіалу «Чорнобиль» з невеличкими змінами взяли трагічну історію дружини пожежника Ігнатенка. Авторка створила оповідь на основі інтерв’ю із сотнями очевидців: ліквідаторами та посадовцями, які приймали важливі рішення щодо ходу подій; потерпілими та їхніми родичами; вимушеними переселенцями та тими, хто вирішив повернутися назад у зону відчуження. Книжка не залишить нікого байдужим, під час читання складається враження, що ти на власні очі бачиш весь біль та хаос, який тоді висів у повітрі.
Найширша за історичним охопленням книжка
про Чорнобиль від Сергія Плохія «Chernobyl: History of a Tragedy» описує події
від самого вибуху та аж до спорудження нового саркофагу над пошкодженим
реактором у 2018 році. У своїй звичній сенсаційній манері автор розповідає
цікаві подробиці справжніх причин катастрофи — недбальства персоналу станції до
техніки безпеки та першочергових причин спорудження станції.
Захотілося пограти в S.T.A.L.K.E.R. з
повним зануренням в атмосферу чи забажалося відчути досвід пригод нелегальних
туристів в Зоні відчуження? Тоді книга «Оформляндія, або Прогулянки в Зону» Маркіяна Камиша саме для
вас. Стиль оповіді побудує у вашій уяві картину справжньої Прип'яті, але
не внаслідок документальності опису. Тому
читаючи книгу, ви відчуєте запах поліського болота та адреналін втечі від
місцевої поліції.
Всебічний журналістський репортаж від
українського оператора Сергія Трохима «1986. Чорнобильські хроніки» оповідає
про трагедію з місця події. Як все відбувалося насправді, протидія режимній
цензурі, байки знімальної групи та оповідь про настрої, які панували в той час.
Книжка розповідає багато деталей про зйомки з місця подій, ризики, на які йшли
тоді журналісти та оператори задля гарного кадру на рівні із ліквідаторами
аварії.
Книга есеїв французької авторки Галі
Акерман «Пройти
крізь Чорнобиль» - це унікальний путівник по клаптиках долі
людей, які живуть у зоні відчуження й досі. Читаючи ці історії, постійно
дивуєшся людській винахідливості та здатності призвичаїтись до критичних умов.
Інтелектуальне переосмислення авторки уже написаних книг на цю тему дає певний
рівень критичного підходу до розуміння події.
Анатолій Андржеєвський «Чорнобильський пес Аксель»
У чорнобильській круговині час не
зупинився. Він спливає по іншому — вночі у минуле, вдень у прийдешнє. Чорнобиль
не завмер. В його роздолах снують породжені випроміннюванням химерні істоти, що
назавжди стали потойбіччям чорнобильського обширу, готовими розповісти про
лихо, яке прогризлося в кожну живу клітину, що трапилася на його шляху.І от у йонізованому просторі з'являється мале і допитливе життя — хлопчик Мирось, який приїхав сюди з батьками як мандрівник. Провідниками дитини у відчужений світ стають пес Аксель, бузько Люк, чудовисько Бальдадер, пантера Раїла, Єдиноріг із прийдешності та інші тварини-примари. А може, вони таки існують? Просто невидимі, як і випромінь, що, мов чорна птаха, накрила нас своїм крилом 26 квітня 1986 року.
Про Чорнобиль майже всі писали з нерозумінням того, що сталося, але з інтуїтивним розумінням того, що сталося таки щось страшне. Писали з болем.
Вони сказали все, що могли. І напевно, що не могли сказати більше. Не тому, що не хотіли, а тому, що не знали. Та й досі не знають – ні всієї правди про причини Чорнобильської трагедії, ні правди про її наслідки. Може, тому на цю тему пише все менше й менше письменників .
Гіркі чорнобильські дзвони не змовкають ось уже тридцять п’ять років. Ніхто не змирився з цією датою, ніхто не звикся з нею – ні в Україні, ані в цілому світі. Тривожні дзвони чорнобильської біди застерігають, нагадують. “Не питайся, по кому б”є дзвін…” – Чорнобильський дзвін б’є по тих, кого катастрофа знищила відразу, і по тих, кого знищила згодом, і по тих, кого поволі нищить досі.
Минатимуть десятиліття, але сумний набат Чорнобиля не дає заспокоїтися.
Сьогодні кожен із нас розуміє, що сенс життя полягає в тому, щоб поважати природу, яка створила людину. Тому у нашій свідомості повинна відбутися революція, яка подарує Землі розумного друга – людину екологічної доби.
Радіація не знає кордонів і відстаней, вона не підвладна осяжному часові. Будьмо ж пильні, об’єднуймо зусилля, щоб запобігти новим катастрофам. Пам’ятаймо: у нас спільна Земля і спільне небо. Зберегти їх для прийдешніх поколінь – святий обов’язок усіх нині сущих.
З’явившись під знаком біблійної «зірки Полин», Чорнобиль став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству і сваволі. Тож хай палає свічка пам’яті і надії в день річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Хай полум’я свічок у наших душах зіллється в одне полум’я віри. Ми будемо жити!
До цієї події бібліотека коледжу підготувала виставку-спомін «Скорбота пам’яті людської».
Зав. бібліотекою Кінєва М.Г.