А українська вишиванка – диво,
У ній народу код, його душі,
І кожному в ній зручно і красиво,
Вдягнути ж вишиванку поспіши.
І гордо йди у ній по цілім світі,
Та мовою своєю розмовляй!
І хай сміється сонечко в зеніті –
Ти рідного свого не забувай!
День вишиванки – поки ще відносно нове народне свято, покликане к сприянню єдності і культурного відродження всього багатонаціонального українського народу.
Відзначається це свято з 2006 року кожний третій четвер травня. Свято не прив’язане до жодного державного чи релігійного. До нього може долучитися кожен охочий, одягнувши вишиванку.
Вишивка виникла давно. Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо через недовговічність тканини та нитокнаука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.
Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. Елементи символіки сучасних українських узорів перегукуються з орнаментами, що прикрашали посуд трипільських племен. Історик Геродот писав, що вишивкою був прикрашений одяг скіфських племен.Найдавніша знахідка, що дійшла до наших часів – статуетка датована VI ст., знайдена в Черкаській області. На невеликому образі чоловіка чітко видно довга сорочка з характерними візерунками на грудях.
У Черкаській області було знайдено срібні пляшечки з фігурками чоловіків, одягнених у вишиті сорочки, датовані шостим століттям нашої ери.
Найстарша датована пам’ятка української народної вишивки – фрагмент рушника 1673 р., який відзначається багатством візерунка та високою технікою виконання.
Дуже цінувалась вишивка в Київській Русі. Сестра Володимира Мономаха Анна організувала в Андріївському монастирі школу, де дівчата вишивали золотом і сріблом. XVI-XVII століття – епоха українського Відродження, найбільший розквіт вишивки.
З XVIII ст. популярності у вишивальниць набирає бісер (гарус), стеклярус (видовжений бісер). Як свідчить історія української вишивки, дрібними намистинками зі скла полюбляли вишивати на західній Україні. Навіть зараз на Буковині, Закарпатті, Львівщині, Франківщині фаворитами серед місцевих є вишиванки, розшиті бісером, гердани (намиста із бісеру).
Переломним моментом в історії української вишивки стало XIX ст., коли популярності набули замовлення вишиванок у майстринь. Тепер не треба було самостійно шити та оздоблювати сорочки, сукні, а можна було замовити вбрання з будь-якої нагоди.
На рубежі XIX-XX століття відбувається зростання популярності національної одягу, яку починають у великій кількісті купувати навіть багаті люди з-за кордону.
На заміну майстриням-вишивальницям прийшла техніка. Перша в історії машинка для вишивки була презентована 1821 року на технічній виставці у Франції. З 40-их років XX століття машинна вишивка зробила вишитий одяг доступним задоволенням для всіх.
Значну роль у популяризації вишивки як елемента повсякденного одягу серед інтелігенції зіграв Іван Франко. Він першим сміливо і цілком вдало поєднував класичну вишиту сорочку із діловим стилем (піджаком). І його приклад зараз наслідують політики.
Що ж такого магічного у вишивці?
Відповідь – у візерунках, які накладали майстрині та при цьому свято вірили в силу символів. Одні – захищали, оберігали; інші відганяли злих духів, давали зцілення душевних ран, благословляли.
Споконвіку українці свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої в людині магічної сили і водночас — це оберіг. Вважали, що сорочка має чарівну силу. Чи не тому вона і досі бажана в нашому вбранні?!
Ромби, хрестики, кружальця — все те було прагненням людини славити добро, уникнути лиха. Геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний (стилізоване зображення тварин і птахів) гармонійно сусідять один з одним.
Люди відображали у вишивках те, що бачили довкола себе, і свято вірили, щоперенесене з любов’ю і заклинанням на сорочку довго оберігатиме від хвороб.
Та не тільки прислів’я і приказки є про вишиванки і рушники, а і заспівки, частівки, переспівки.
Вишивала я сорочку,
Для свого парубочка,
Ручками молола ,
Пальця поколола.
Ой казала мені мати
Рушник хлопцю вишивати,
Вишивати не хотіла,
Тай в дівках сиділа.
Моя мама тай для мене
вишила сорочку,
Я оділа і пішла ,
Гуляти в садочку
Подивіться ви на мене ,
Я сорочку маю,
Вишивала лиш не я,
Рідна матінка моя.
Тож дівчата вишивайте ,
Марно часу ви не гайте,
Щоб сорочку гарну мати ,
Всіх на світі дивувати.
Історія української вишивки зробила черговий виток після здобуття незалежності. Одяг з орнаментами перестав сприйматися як елемент фольклорного костюму для сценічного виступу, а став одягом, який засвідчує національну ідентичність, патріотизм та походження.
До традиційних технік та матеріалів зараз додається вишивка на органзі, євросітці, що значно розширює асортимент вишитого одягу. Великою популярністю користуються вишиті ікони, картини, скатертини, сучасні жіночі сукні та чоловічі сорочки, аксесуари та прикраси.
Як свідчить історія української вишивки: мистецтво живе і буде жити тисячоліття. Поки українці одягатимуть одяг із вишитими елементами, доти триматиметься зв’язок між поколіннями.
До Дня вишиванки долучився і наш коледж. Зранку викладачі, лаборанти, співробітники та студенти прийшли до закладу в гарних, різноманітних, яскравих вишиванках та сукнях. У дівчат голови прикрашали віночки.
О 13.00 під пісню Ірини Зінковської «Українці» спортивний майданчик наповнився глядачами. Першою привітала усіх виконуюча обов’язки директора коледжу Христина Володимирівна Карагяур та представила гостю заходу, переможницю багатьох різноманітних українських конкурсів, авторку своїх пісень – Олесю Кічук. Глядачі оплесками підтримували виступ талановитої співачки.
І дівчата, і хлопці, одягнені у вишиванки, під популярні українські пісні взяли участь у параді- дефіле, прочитали вірші та отримали пам’ятні сувеніри. А викладачів і співробітників після демонстрації своїх вишиванок чекали питання з українознавства.
Прикрасили захід своїми виступами студентки гр. І – А бух. Шишман Анастасія та Дога Ксенія піснею «Лише у нас на Україні» і студент гр. І – Б ел. Шишман Євген грою на саксофоні.
На чільному місті викладачі тримали в руках український прапор, який подарували закладу бійці з передової з побажаннями, своїми автографами на знак подяки за те, що і студенти, і волонтери-майстри виробничого навчання виготовляють для захисників бліндажні свічки.
Протягом усього заходу ведучі розповідали про історію, орнаменти, поширення вишиванок на Україні та за її межами
Яскравою прикрасою стала виставка – інсталяція «Україна вишивана», де були представлені прикраси та картини з бісеру, виготовлені лаборантом відділення електрифікації Світланою Володимирівною Журбенко. Також були продемонстровані в’язані ляльки в українському національному вбранні виготовлені медпрацівницею Євгенією Іллівною Вербицькою.
Прощаючись, ведучі виразили надію, що сучасна молодь збереже культурні традиції та надасть подальшого розвитку мистецтву вишивання, яке стане стилем нашого життя. Адже вишиванка – це, передусім, культурне надбання України, невичерпне джерело натхнення та творчості.
Завідувачка бібліотеки Марія Дмитрієва
Культорганізаторка Людмила