Середа, 21.10.2020, 07:12
Вітаю Вас Гість | RSS

     Ізмаїльський агротехнічний коледж

Меню сайту
ІАТК
Головна » 2020 » Березень » 30 » Бібліотека інформує: Відомій поетесі Ліні Костенко - 90 років
09:04
Бібліотека інформує: Відомій поетесі Ліні Костенко - 90 років

«Я святкую життя»

«Ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!».

    Пропонуємо вашій увазі літературне знайомство, присвячене 90-річчю від дня народження Ліни Костенко.
    Наприкінці п’ятдесятих років на українському поетичному небосхилі зійшла нова зоря… Дивно, що й досі астрономи не назвали одну з планет її ім’ям – Ліна Костенко.
     Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині у вчительській сім’ї. Закінчивши середню школу в Києві, вчилася у Київському педагогічному інституті, а згодом у Літерарному інституті імені Максима Горького в Москві, який закінчила 1956 року. Тоді ж, наприкінці п’ятдесятих, одна за одною вийшли друком її поетичні збірки «Промені землі» і «Вітрила», а в 1961 році – «Мандрівки серця».
     Затим добрих півтора десятка літ у літературному житті України мовби й не існувало Ліни Костенко.
   Далекі від видавничого процесу люди навіть і уявити собі не можуть, крізь які «лінзи» в 60 – 70-і роки розглядалося кожне слово, як немилосердно перетрушувалися рукописи й викидалося з них усе, що мало бодай натяк на незгоду з офіційною ідеологією. Ліну Костенко звинувачували в найтяжчих гріхах, говорили про ідейну хибність її творчості. Вона надовго замовкла, але не покаялася, а продовжувала писати, тільки вже в шухляду. Костенко стала легендою свого часу .                       Це тоді, коли кострубатий молоток  репресії у грубих каплатих руках розбив на уламки цілісінький і чистий кристал української культур 60-х. Ліну Костенко не друкували шістнадцять років тому, що поезія уже з перших віршів була бунтом. Бунтом особистості. Повстанням духу.
    Сьогодні таке диво – мовчання ,пояснюють безкомпромісною громадянською позицією поетеси. Зрештою, так воно й було. Щоб упокорити свідому непоступливість письменниці, високі компартійні мужі через видавництва все робили, аби гостре слово мужньої жінки не дійшло до читача. Тільки Ліна Костенко не зрадила ні себе, ні поезію. Вона ненастанно, одержимо творила й піднеслася до висот такого духовного подвижництва, що її феномен в українській літературі залишиться неперевершеним і вічним.
    Усі ці роки вона здавалась хранителькою згасаючого вогню, самотньою на березі найчорнішого з морів. «Я умирала серед вас, отут під небом України». Це не тільки про Марусю Чурай. Це вона писала і про себе. Вона писала історію. Історію свого народу. Історію його трагедій і прозрінь. Вона  торкнула той шар історії, який залягає в генах.
    Але Божа справедливість все-таки є. У  1977 році , після довгих вагань і консультацій на вищому рівні, цензура дозволила вихід поетичної книжки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки». Це була книжка великого болю, тривоги й іронії. Замість набридлих фанфар і барабанів читачі, нарешті, відчули справжній словесний симфонічний оркестр.
   На початку 80-х років з-під пера поетеси народжується історичний роман у віршах «Маруся Чурай», названий українською енциклопедією середини 17 ст. Шлях його до читача теж був досить тривалим. 
   Та, у 1987 році в житті Ліни Василівни відбулася знаменна подія – їй була присуджена Державна премія імені Т.Г.Шевченка за історичний роман «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність». Це була вистраждана і заслужена нагорода. Слово Ліни Костенко завжди було на сторожі правди.
   «Література, – писала поетеса, – це не змагання, а боротьба. Боротьба не амбіцій, не стрибки в висоту, не біг наввипередки. Це одвічна боротьба добра і зла, справедливості і несправедливості, людського і нелюдського. Хто знає, якби не така нелегка доля, чи змогла б я підняти свою поезію до таких висот.
Що доля нелегка, – в цім користь своя є.
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.

   Помилкою було б вважати, що Ліна Костенко видатна тільки своїм протистоянням застою. Її поезія дорога читачам тим, що в ній «чути голос віків». Вона написала чимало творів на історичну тематики.
   Є  в поетеси й інші твори, в яких чути голос віків. Прикметно, що з історії Ліна Костенко вибирала найтрагічніші її сторінки: суд над легендарною Марусею Чурай, спалення Жанни д’Арк, осліплення князя Василька, помста княгині Ольги древлянам, розп’яття Ісуса Христа, смерть Предтечі…
   Що б не писала поетеса, на першому місці завжди були проблеми морального вибору, а те, що вона розв’язувала їх на матеріалі подій тисячолітньої давності, лише надавало особливої значущості: якщо люди здавна мучилися ними, то їх неодмінно треба вирішувати.
   Збірка «Інкрустації» – це розсип перлин мудрості. Вони ніби показують усім нам істинні шляхи добра, мобілізують волю, додають сили протистояти злу, активно формують високі моральні переконання. За цю збірку Ліні Костенко присуджена одна з найпрестижніших премій – премія Ф.Петрарки, титана італійського Відродження. У дипломі, зокрема, зазначається: «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко». Не українській, а світовій, бо справжня поезія, звісно ж, належить світові. Це є свідченням того, що Україна входить до духовного й інтелектуального європейського і світового братства.
   Ліна Костенко самобутня, самостійна у всьому. Вона віддає перевагу дорогам невторованим, темам – нерозробленим. Переспівів у неї немає. Кожне явище вона сприймає й описує по-своєму. Вона була і є найпопулярнішим поетом серед читачів усіх вікових категорій, найчеснішим, найбезстрашнішим, з нині живущих, митцем слова. Тому з повним моральним правом Ліна Костенко говорить своїм читачам жорстку правду про них самих і про те, в якому суспільстві вони живуть. Це діє ствережуюче.
    У 1993 р. в « Літературній Україні» були надруковані сатиричні віршовані мініатюри під загальною назвою « Коротко – як діагноз». Вони про нас:
Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.
Ми нищим ліс. Ми з матір’ ю на «ти».
Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм
У колективних нетрях самоти

   Золоту сторінку творчості Ліни Василівни становить її духовний діалог з матінкою природою. Це особливо ніжна струна  її поетичної ліри, напоєної любов’ю до всього, що живе під небом рідної України.
Мене ізмалку люблять всі дерева,
І розуміє бузиновий Пан,
Чому верба, від крапель кришталева,
Мені сказала: «Здраствуй!» крізь туман .

   В наш час гостро стоять екологічні проблеми, з них найстрашніша – це наслідки Чорнобильської катастрофи. Може, це покарані ми за хижацьке ставлення до природи, за нехтування її законами, за необачність і необдуманість.
Ми – атомні заложники прогресу.
Вже в нас нема ні лісу,
ні небес.
Так і живем
од стресу і до стресу,
Абетку смерті маємо – АЕС.

   Поетичне слово Ліни Костенко пророче, наповнене філософською глибиною, високою духовністю, збагачене й розцвічене всіма барвами веселки
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий,
від кусючих бджіл.
Взискуй сказать
поблідлими вустами
Хоч кілька людям необхідних слів.

     Досі Ліна Костенко не є публічною людиною, не прислужується нікому. Вона залишається Поетом нашої епохи.
   Сьогодні ми відчинили двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатного українського Митця Ліни Василівни Костенко. На нинішньому поетичному олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як «нерозгадане чудо», «голос народу». Якими мають бути слова, що могли б схарактеризувати цей феномен української культури адекватно його значенню і силі! Маючи воістину  Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства. 

Завідуюча бібліотекою

Кінєва М.Г.
                                               

 

Переглядів: 172 | Додав: | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]